Max Kolezznikov
15 хв. · Змінено ·
В конце апреля прошлого года я ехал из Киева в Днепропетровск. События на Донбассе только начинали раскачиваться. Славянск уже был захвачен, но масштаб происходящего еще не был понятен. Я ехал вдоль Днепра и слушал Океан Эльзы. Была солнечная погода, пейзаж был невероятно прекрасен. Я слушал "Небо над Дніпром", вещь, которую пропустил раньше, и которая буквально околдовала меня в тот день. Было очень ясно и очень ветренно. Я остановился у обочины и вышел из машины, чтобы сфотографировать нереальный прекрасный Днепр.
Когда я уже сделал несколько фотографий, на трассе показалась колонна военной техники, автобусов и машин. Уставшее советское железо с номерами западных военных округов катилось на восток. В ЛАЗах сидели вооруженные парни. На ветру было очень холодно, но я стоял, пока вся колонна не проехала, и махал им в след. И хотя все ехало со скрипом и натугой, выглядело явно не новым и измученным, следующая песня с альбома - "Надія" -прозвучала как нельзя более кстати, и действительно во мне появилась надежда, что вот эти парни прекратят то безобразие, которое только начиналось в моем родном городе. И что все быстро рассосется.
И вот прошло девять месяцев войны. Бог весть, как там те парни. Кто из них жив, кто погиб, кто в госпиталях, кто не выдержал и сбежал, кто воюет. Я слушаю тот же альбом после занятий, на которых готовлюсь к этой же войне, которая идет по моей земле со всем своим кошмаром.
И я ищу силу и надежду в тех же словах.
Я буду знати тайну твою
Воду твою пити єдину
Ти завжди зі мною,
Ти сила моя
Ти мій талісман
Моя Афіна
Небо над Дніпром
Хто без тебе я
Небо над Дніпром
Кличе кров моя