Теза Московії: "русские и украинцы – один народ"

[ruthene]

РУСЬ ХОДИЛА У ВИШИВАНКАХ! Лекція історика Олександра Палія

https://youtu.be/XcyQlrfUdIc

На обкладинці відео - фото срібних чоловічків, що танцюють у масках і вишиванках з Мартинівського скарбу на Черкащині, 6 ст. н.е.

Мартинівський скарб знайдено у Пороссі - прямо на березі ріки Рось, тобто в районі "справжньої, одвічної Русі". Його створено в часи заснування Києва і існування антського союзу племен, який вчені вважають прямим етнічним підґрунтям Українського народу.
Стародавні зображення скіфів, а також археологічний матеріал зі скіфських курганів (зокрема з Рижанівського кургану на Черкащині) дають чітке уявлення, що вишивка була відома в Україні щонайменше на тисячоліття раніше від вишиванок чоловічків з Мартинівського скарбу.

[ruthene]

Українка та московити (гравюра з німецького атласу 1863 р.)



1863 р. видавництво «F. A. Brockhaus» (Ф. А. Брокгауз), згодом — «Bibliographisches Institut & FA Brockhaus AG», засновником якого був Фрідріх Арнольд Брокгауз (Friedrich Arnold Brockhaus; 1772—1823) німецький видавець та видавець енциклопедії «Брокгауз», видає атлас «Illustrirter Handatlas fur Freunde der Erdkunde und Zum Gebrauch Beim Unterricht im verein mit Heinrich Leutemann Herausgegeben von Ehrenfried Leeder und Theodor Schade. Zweiundzwanzig Blatter in Stahlstich mit erlauterndem Terte. Leipzig: F.A. Brockhaus. 1863». Автори карт: Еренфрід Ледер (Ehrenfried Leeder; 1820-1884) та Генріх Лютеманн (Heinrich Leutemann; 1824-1905). Масштаб 1:19 000 000. В атласі міститься карта «Russland». На карті представлені 12 чудових гравюр, що описують природу, побут і типи народів які населяють Європейську Росію.

Джерело:
Андрій Байцар. Українці (русини, рутени, малороси). Зображення в книгах, на картах та літографіях (XVI-XIX ст.)
http://baitsar.blogspot.com/2018/01/xvi-xix.html

[ruthene]

"Панове, я пропоную вам карту, складену не за чужими описами і не з чуток. Я склав її сам на основі точних вимірів, здійснених мною в усіх закутках краю, який вона зображає, що повинно переконати вас як у точності, так і правдивості моєї розповіді... Отож, насолоджуйтесь на дозвіллі плодами моєї праці, споглядаючи зі своїх кабінетів цю гарну і рідкісну країну, найбільша частина якої була заселена за мого часу, міста і фортеці, плани яких я сам накреслив. З огляду на те, що вся карта охоплює лише два градуси широти, мені було зовсім нескладно зробити її на паралельних меридіанах, бо помилка, яка може при цьому виникнути, майже непомітна внаслідок незначного простору. Правда й те, що коли б її продовжити на південь або на північ, то довелось би робити меридіани променями, що ми й бачимо на звичайних картах".

Ґійом Ле Васеср де Боплан. Опис України, кйіькох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. - К., 1990. - С. 25, 239.
https://maps.vlasenko.net/historical/ukraine/beauplan.html

Андрій Байцар. Назва "УКРАЇНА" на картушах карт (XVII-XVIII ст.)

http://baitsar.blogspot.com/2021/09/xvii-xviii.html

Картуш (фр. cartouche, італ. cartoccio — згорток) — скульптурна (ліпна) або графічна прикраса у вигляді декоративно обрамленого щита чи напіврозгорнутого згортка, на яких вміщують написи, герби, емблеми тощо. Поширився в XVI—XVIII ст. Картуші прикрашають парадні входи до палаців. В давнину їх зображали на документах, географічних картах, надгробках тощо.

Починаючи з карти Гійома Боплана (1639) і до тепер назва Україна зображується на картушах карт

1639 р. ГІЙОМ БОПЛАН (Guillaume Levasseur de Beauplan; бл. 1600—1673 або 1685), французький  військовий архітектор та картограф, першим створив окрему рукописну  карту нашої країни, який вжив назву «Україна» як географічне визначення. Назва карти «Tabula Geographica Ukrainska» (Українська географічна карта). Формат мапи 44,5 × 62,5 см, масштаб 1:1 500 000.

На мапі було відображено 275 населених пунктів, 80 річок, 4 острови, 13 порогів, 4 лісу, 2 моря. Найповніше на ній відображена смуга між 47 та 50 градусами північної широти, особливо гідрографічна мережа і населені пункти біля Дніпра, Бугу та Дністра. Карта була опублікована в рукописному атласі Фрідріха Гетканта, який зберігається у Військовому архіві в Стокгольмі [Вавричин М. Комплекс карт України Ґ. Боплана та їх збереження в бібліотеках Європи.2000.].

1648 р. на основі  карти «Tabula Geographica Ukrainska»,  Гійом Левассер де Боплан видав «Загальну карту України». Повна назва: «Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis» (Загальний план Диких полів, простіше кажучи України). Це — географічна карта України та сусідніх країн. Виготовлена як гравюра голландським картографом Вільгельмом Гондіусом у Данцигу. Ця карта була видана без зображення Кримського півострова. Формат мапи 42 х 54,5 см, масштаб — 1:1 800 000. Матеріал – мідь. Видана у кількох варіантах протягом 1648–1660 років. Має південну орієнтацію аркушу. Зображає 1 293 об'єкти — 993 населених пункти та 153 річки.


Карти України Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву "Україна" вперше вжито для означення всієї української території "від Московії до Трансільванії". Вони мали великий вплив на розвиток західноєвропейської картографії у другій половині ХУІІ-ХУШ ст. та утвердження назви "Україна" не тільки на картах Польщі та Московської держави, які в ті часи володіли певними частинами українських земель. З цього часу Україна у свідомості європейців відклалася, як територія із чіткими межами, як окрема країна. Саме після карти Боплана Україна почала фігурувати на всіх європейських мапах. У французькій вимові Боплан писав по різному: Ukraine, Ukrainie Ukranie. Але на латинській мові в нього зустрічається лише Ukraina.

Відомо декілька варіантів Загальної (інша назва – Генеральна) карти Боплана. Описи деяких карт Боплана подано за виданням «Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV перша половина XVII ст. – К.: ДНВП “Картографія”, 2004. – 207 с., 83 репрод. карт. – Серія “Пам’ятки картографії України” (продовження серії, започаткованої В. Кордтом у 1899 р.)».

Далі читати тут:
Андрій Байцар. Назва "УКРАЇНА" на картушах карт (XVII-XVIII ст.)
http://baitsar.blogspot.com/2021/09/xvii-xviii.html

[ruthene]

1650 р. «Спеціальна (топографічна) мапа України». Повна назва: «Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus» (Спеціальний і докладний план України разом з належними до неї воєводствами, округами та провінціями). Складається з 8 аркушів розміром 41,5×45 см кожен, загальний розмір 83 × 216 см, масштаб 1:450 000. Відомо шість примірників, які відрізняються один від одного низкою змін і доповнень.
http://baitsar.blogspot.com/2021/09/xvii-xviii.html




На восьмому фрагменті мапи є додатковий напис про битву під Берестечком в 1651 р.: «Circa Berestetzium ubi haec nota + reperitur IOANNES CASIMIRUS REX POL [oniae] cecidit et in fugam vertit 300000 Tartaros et rebelles Cosacos Ano. 1651 die 30 Junij». Отже, карта не могла бути створена раніше зазначеної на додатковому написі дати битви під Берестечком. Імовірно рік видання цієї карти – 1660.





По центру карти внизу розташовані шкала масштабів і умовні позначення, оточені фігурами людей. Праворуч від цієї композиції – напис, що підтверджує автора: Guilhelmum le Vafseur de Beauplan і видавця: Wilhelmus Hondius. Точність і багате наповнення топографічної Спеціальної карти України забезпечили їй довге життя.

Це – унікальна в історії європейської картографії як топографічна мапа великої території, призначена для військових дій. Виконана за власними вимірами і математичними розрахунками Боплана, насичена різноаспектною інформацією про рельєф, ландшафт, заселеність України, характер населених пунктів, адміністративний, судовий та церковний устрій, гідромережу й мережу доріг, шляхи татарських нападів та обороноздатність території, – ця мапа є невичерпним джерелом для досліджень з історії географії і топонімії, історії демографії, історії картографії України середини XVII ст.

[irpin]

пан байцар завжди цікаво пише, але б я додав трохи.

боплан був найманим інженером короля сігізмунда-ІІІ і служив йому до 1646р. як архітектор і фортифікатор. а описи земель були особистим хобі, за це король не платив.
після контракту боплан повернувся до франції і більше не приїздив до наших країв ніколи, бо тихе життя собі забеспечував виданням карт й епістолярних опусів.

він створював карти в двох проекціях, які мали ходіння на той час, і відрізнялися  орієнтацією північ-південь.

граверували тоді карти на замовлення на мідних листах, причому карта складалася з кількох мідях окремо: рельєф, населені пункти, написи тощо.
граверувальники бопланових карт теж відомі, це - гондіус та сансон.
або, скоріше, видавнича студія сансона, яка користувалася міддю гондіуса, внаслідувавши, чи викупивши її.

хоча, можливі варіанти, коли одна студія продавала напівфабрикат на замовлення другої.
основа додруковувався іншим картографом зі змінами і доповненнями, в залежності від бажань уже свого замовника. це був сімейний і прибутковий бізнес.
мідні листи гондіуса, різьблені по кресленням боплана, мали життя щонайменше 60 років і розійшлися європою.

на мій погляд, цікаве не лише це, але й час видання, бо то був поворотний єтап європейської історії!
80 років безперервних війн, завершилися укладанням вестфальского миру в 1648р. саме там, вперше сформульовано поняття національної держави, проголошені принципи їх суверенітету і кордонів.

подібні епохальні угоди, які спиралися на карти, укладалися ще кілька разів - після першої світової (ми вскочили тоді до версалю з берестейською угодою), після другої світової, та після розвалу срср. кожна з пізніших угод спиралася на принципи того першого, вестфальського, миру.

[ruthene]

Року 1736

Інтерлюдії до драми Митрофана Довгалевського «Комическое дѣйствіе» 1736 року.
4-TUM INTERLUDIUM (четверта інтерлюдія)
http://litopys.org.ua/ukrinter/int08.htm#pod4

"Вииздить мужик з жидом на ярмарок, до которого виходять ксьонзи три — езуита, крижак да и барнадим. До всѣх их прійдеть москаль и запряжеть двох, а с третѣм сядеть и отидуть.

Мужик

Гей, соб! Якій кат, воле, тобѣ тепер стався?!

Жид

Поганяй зе свиденко! В дорозѣ не гайся!

Ну, поспѣсайся скоро в ярмарок, Іванце!

Мужик

Сиди ж бо, коли сѣдиш, остилій поганче!

Як покину, то озметь дяволова мати!

Жид

Як покинес, то не дам твоеи заплати.

Коли цѣло привезес, я платити буду.

Мужик

Я из горла видеру, як року добуду!

От бачиш, як хватався на ярмарок дуже!

Жид

Сцоб наперед c тасою А розобратись, друже!

Мужик

Уже ж бо тут роспинай, олендару, ташу,

А мы, вашець, бика поведем на пашу.

Жид

Скоро з вертайся c пасѣ, будес глядѣть ташѣ!

Мужик

А там же хто будеть доваровать кашѣ?

От еще я тобѣ щось забув исказати,

Бо Одарка велѣла дещо куповаты.

Жид

Сцо ж такое казала? Дай же на паперу!

Мужик

Отже, як там еси був, казала й бумберу

Купити, галку муштукову, и перцю,

Ладану, воску, калѣи, и курки да и ложечку черцю.

Жид

Кази з, сцо есце треба ик васему святу!

[Мужик]

Го, люлку и чубук добрій купити моему свату.

Ксонз

Niech będzie Jesus Christus pochwalony!

Жид

Bądzcie już zdrowy, oycowie wielbiony!

Prose na wudecke, prose, zwolte pyty!

Ксонз

Day no, żysiu, sam! Na ci sżostak bity!

My nie taki lud, iak syzma przeklęta!

2[-й ксьондз]

Prosże, oycze, powied, zkąd ta wiara wzięta?

3[- й ксьондз]

A co tut będziesż o wiarże dyszkurować?!

Słyszę, ydzie moskal. Tu będzie szturmować!

Москаль 

Што здесь за шум? Што за крик? Да нет ли раздіоров?

1[-й] кcoн[з]

Cżekay no, waspan, my nie w twojm dworu!

Москаль

Што болтаеш, скурвой син? Ти меня називаеш вором?

Да ище хвалисся здеся своим дваром?

Полно балтать! Мне нада дать скоро падводу!

Ксонз

My, mospanie, iestesmy nie takiego rodu."

[ruthene]

ВОТ ОН - ИСКОННЫЙ ЯЗЫК РОССИЙСКИХ ПРОСТОРОВ!

Больше смотрите здесь: https://www.youtube.com/user/Syresj

И здесь: facebook

[ruthene]

цитаты русских историков о самих русских

[ruthene]

КАК ЕВРЕИ СТАНОВИЛИСЬ КОЗАКАМИ: ИДЕНТИЧНОСТЬ НА СЕЧИ. Лекция историка Александра Палия

Фрагмент лекции украинского историка Александра Палия, автора книг "История Украины", "Ключ к истории Украины", "Короткий курс истории Украины", изданной в том числе на английском (https://www.amazon.com/HISTORY-UKRAINE-SHORT-COURSE-ebook/dp/B091M5BRTT/), французском, арабском и китайском языках

"...О идентичности запорожцев...

Особенностью коллективной идентичности запорожских козаков было принятие всеми козаками трех обязательных условий.

1) Признание исключительно собственной, сечевой иерархии и непризнание любой чужой.
Ни знатность рода, ни состояние, ни богатство козака не имели на Сечи никакого значения, брались в расчет только личные добродетели, то есть храбрость, опыт, сообразительность.
Хотя сечевики назывались рыцарством, на Сечи не существовало сословных или национальных препятствий: в казаки принимали каждого из всех сословий, кто перекрестится и скажет молитву «Отче наш» на украинском языке. Фамилия впервые прибывших на Сечь, как правило, менялись, что должно было символизировать начало новой жизни. Новичок, которого независимо от возраста называли «молодыком», то есть юношей, становился равноправным казаком после участия в военном походе. Молодык, еще не бывавший в походе, должен был звать тех, кто стал сечевиком раньше его, «батьками», а «батьки» звали его «сынком», хотя бы тот «сынок» на самом деле был вдвое старше «батька».

 2) Язык.

3) Религия.

Вот как писал о языковом вопросе на полиэтничной Сечи историк Дмитро Яворницкий: "Требовалось, чтобы поступивший в Сечь забыл свою природную речь и говорил казацкой, то есть малороссийской, речью; это условие никогда и никем не нарушалось... Принявший эти условия свободен был от всяких других, каких бы то ни было, требований: у него не спрашивали ни вида, ни билета, ни ручательства. Как говорит о том Никита Корж: «того ни батьки, ни отци не знали, та й прадиды не чували».
(Історія Запорізьких козаків, Том 1).
Среди сечевиков и городовых козаков было множество выходцев из соседних народов. Из караимов происходил Илляш Караимович. Из татар - Кочубеи, Джеджелий. Из крымских татар, которые бежали из Крыма в козацкую Украину в 17 веке, ведет свой род известный украинский ученый Агатангел Крымский.
Из евреев происходили многочисленные полковники и сотники из фамилий Марковичи и Маркевичи, Боруховичи, Крыжановские, Ковалевские и Герцики. Это буквально десятки должностей полковников и сотников на Гетманщине и на Сечи.
По мере поступления новичков происходило выхрещивание мусульман и евреев. Католиков и протестантов брали в козаки после их признания, что они стали православными.
Запорожским козакам на Сечи запрещалось говорить на других языках, кроме украинского, хотя среди казаков было немало выходцев из разных народов. Этот запрет был даже усилен в Задунайской Сечи, которая существовала до 1828 года в полиэтничном низовье Дуная..."
______

Язык украинцев в 17 веке:

https://books.google.com.ua/books?id=CNxEAQAAMAAJ&pg=PA233#v=onepage&q&f=false

https://archive.org/details/auzr04/auzr04/page/n237/mode/1up

[ruthene]

ФАЛЬСИФИКАТОРЫ ИСТОРИИ РОССИИ: ЕКАТЕРИНА II И ПЕТР I

(исторический контент, создан с образовательной целью, education-content, educational) Российская версия истории Руси сфальсифицирована от начала и до конца. Причем совершенно буквально - от начала. Нам со школьной скамьи внушали, что древняя история Руси началась с призвания варягов на княжение. И уже это с самого начала должно вызвать закономерный вопрос:а с какой это стати славянам звать себе в лидеры скандинавов? Это нонсенс. Абсолютно любая общность людей самоорганизуется и определяется с лидером автоматически и довольно быстро. И лидер этот является выходцем из той же общности, во главе которой он и становится. Это совершенно ясный базовый закон социальной психологии. Нет сомнения, что рассказ о призвании варягов на княжение это наглое вранье, шитое белыми нитками. Кто же выдумал этот странный миф? Известно, что официальная древняя история Руси, была написана только с приходом к власти Романовых. Т.е. о том, что было на Руси до Романовых, мы знаем только от Романовых. Значит кто придумал эту сказку? Фамилия уже названа.

А далее возникает другие закономерные вопросы. Например почему русские князья да цари не додумались написать историю своего государства за многие века до Романовых? Ярослав Мудрый в 12 веке написал "Русскую Правду" - кодекс законов жизни. А историю, якобы, не додумался написать. Так что ли? Это еще один нонсенс и несоответствие логике в официальной истории Руси, которую пропагандирует Россия! Не может такого быть, чтобы правовое сознание возникло и существовало без сознания исторического. Великие князья свою историю до Романовых однозначно писали! Только где же она? И имеют ли вообще какое-либо отношение к Руси эти самые Романовы со своей Московией? Давайте-ка разбираться! Будет ой как интересно... https://youtu.be/0Tbbu7j5MIo

[ruthene]

ОСТАТОЧНИЙ НОКАУТ НОРМАНІЗМУ! Лекіця історика Олександра Палія

Лекція історика Олександра Палія:

"...Перських історик Бал-амі, пишучи про події 644 року на Каспійському морі, дає цитату місцевого володаря Дербенту Шахріяра правителю арабів, які тоді захопили Персію. Замість данини Дербент був готовий платити військовою службою - стежити, щоб з півночі Не вдиралися хозари і… руси … Ще раз нагадаю, це 643-44 роки, коли ніяких варягів чи норманів ніде в природі за межами Скандинавського півострова не існувало, а чи існували вони хоча б у Скандинавії, теж ніхто нічого достеменно не знає, просто за браком даних, принаймні про них ніхто не знав ніде на плагнеті Земля (перші згадки про норманів - це дані про набіг на Англію в 790-роках нашої ери). І от що пише правитель Дербенту в 644 році: «Я перебуваю між двома ворогами: один - хозари, а Інший - руси, які суть вороги цілому світу, особливо ж арабам, а воювати з ними, крім тутешніх людей, ніхто не вміє. Замість того щоб плаити данину, будемо воювати з русами самі й, власною зброєю, й будемо утримувати їх, щоб вони не Вийшли зі своєї країни».

Таких згадок про русів у 6-7 столітті в арабів і персів відомо загалом Три: крім Бал-амі ще одне у історика початку XI ст. ас Са'алібі і друге у прикаспійського хроніста Захір ад-діна.  Це компетентні історики, вони пишуть про власний регіон, базуючись на стародавніх хроніках.

Але що цікаво - в першій великій арабській історії автора ат-Табарі на цьому ж місці згадані хазари і алани, а не хазари і руси.

Що це означає? Вочевидь, лише те, що алани були настільки близькі до русів, що їх можна було легко плутати. Якщо руси - роксолани, то яка різниця персам чи арабам, хто їх атакує з півночі - роксолани чи алани? Ніякої. Араби пишуть що це алани, перси, які живуть ближче, уточнюють, що це руси...

Взагалі, давні східні повідомлення про Русь, не лише ці, а їх десятки - це фінальний нокаут норманізму, тобто спробам вивести Русь від варягів, шведів чи якихось міфічних фінських веслярів.
Після всіх цих даних арабів, про русів, які п’ють кумис, тобто кобиляче молоко, носять шаровари, носять шапки зі шликами, мають ватажків з сарматськими назвами жупани, мають вождів-каганів, тощо мені жаль прихильнків норманської чи фінської версії русі. Це люди, які вчепилися за чужу брехню, тільки тому що вона давня і освячена фальшивими авторитетами.
А ще ж є історія про Острів Русів, записана у арабів. Я про неї вже розповідав. У арабів ідеться про три князівства русів - Куявію, Славію і Артанію. І от Славію московити запихували аж у Новгород, а Аратнію ледь не в Ерзю.

Русь початкова і Артанія - на Острові Русів, за 120 км на південь від Києва, там де Ірдинь і місто Родень.
Все як писали давні араби - болота, острів 3 переходи (90 км) довжиною між руслами Дніпра, на традиційному водяному шляху, пагорби з фортецями, розташовано за 4 переходи (120 км) від Києва, між Хозарією і Дунайською Болгарією, причому, як писали араби, Київ ближче за цю Артанію до Волзької Булгарії (Татарстану).
А російські і радянські "вчені" у своїх брехнях запихали цю Артанію аж в Ерзянію...
На початку цього Острова Русів, до речі, не лише ріка Рось, ріка Ірдинь і місто Родень (які явно перекликаються з Руссю і Артанією з середньовічних східних джерел, названих так, імовірно, за іменами племен роксоланів і аосів).
Тут же, на цьому вірогідному Острові Русів, досі є село Руська Поляна, урочища Урсалове і ПрусИ.
Як це все можна було не бачити радянській науці в локалізації ранньо Русі і Артанії?
Дуже просто, якщо заплющити очі..."

[ruthene]

Изборникъ Великаго князя Святослава Ярославича. 1073 г. Спб. 880 г. въ листъ

Ось тут є це зображення (з PDF Ізборника Святослава 1073 року) :

https://archive.org/details/zbornik-sviatoslava/page/n1/mode/1up

 

[ruthene]

ХТО РОЗБИВ ПЕРШУ НАВАЛУ ЗАЛІССЯ НА РУСЬ? Лекція історика Олександра Палія

«Мстислав од юності звик був не боятися нікого, а тільки Бога одного берегтися. І повелів він, Андрієвого посла узявши, постригти [йому] перед собою голову й бороду, сказавши йому: «Іди ж до князя свойого і скажи йому: «Ми тебе до сих пір по приязні як за отця мали. А коли ти з сякими речами прислав єси не яко до князя, а як до підручного і простого чоловіка, то що ти замислив єси, то те й роби. Нехай бог усе розсудить».

Коли ж Андрій почув це од Міхна, то спохмурнів вираз лиця його, і роз’юдився він на війну, і став готов. І, пославши [гінців], зібрав він воїв своїх — ростовців, суздальців, володимирців, переяславців, білозерців, муромців, і новгородців, і рязанців,— і, полічивши їх, знайшов, що їх п’ятдесят тисяч...І коли приїхали вони під Вишгород, то Мстислав Ростиславич, побачивши прибулу рать, виладнав полки свої і виїхав на оболонь супроти них, бо обидві іще жадали бою. І завелися стрільці їхні, і почали перестрілюватися, одні за одними гонячись.

Мстислав тоді, побачивши, що стрільці його змішалися з противниками, відразу кинувся на них і сказав дружині своїй: «Браття! [Ударимо], поклавшись на Божую милість і на святих обох мучеників Бориса і Гліба поміч!» І тут же він поїхав до них. Противники ж стояли, [розділившись] на три полки,— новгородці, ростовці, а посередині них Всеволод Юрійович своїм полком стояв. І тут же Мстислав зітнувся з полками їх, і потоптали вони середній полк, а інші противники, побачивши [це], оточили його, бо Мстислав в’їхав був у них з невеликим військом.

 І тоді змішалися обоє, і велике було сум’яття, і стогін, і крик сильний, і голоси невідомі, і видно було тут, як ламалися списи, і [чути] було брязкіт оружжя, од великої пилюги не узнати [було] ні кінника, ні пішого. А після цього прийшли всі сили, і тоді обступили вони весь город, і ходили приступом повсякдень. І, виїжджаючи з города, билися затято, і багато було [у] Мстиславовій дружині ранених і мертвих, доблесних [мужів]. І стояли вони довкола города дев’ять неділь».

Між тим, Ярослав Луцький став наближатися до Києва: «І, це побачивши, убоялися, кажучи: «Тепер вони на нас усі зберуться з галичанами і з чорними клобуками». І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світу, в сум’ятті великому, не маючи змоги удержатись, побігли вони через Дніпро, і багато з воїв їхніх потопилося. І, це побачивши, Мстислав воздав хвалу всемилостивому богу і помочі святих, Бориса і Гліба, що невидимо гонила їх. І виїхав він із города з дружиною своєю, і, догнавши їх, дружина його і вдарила на обоз їхній, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту втер із дружиною своєю і немало мужності показав із мужами своїми. Се так і збулося слово апостола Петра, який сказав те, що ми попереду написали: «Той, хто возноситься,— смириться, а хто смиряється,— вознесеться». І так вернулась уся сила Андрія, князя суздальського, а зібрав він був усі землі, і множеству воїв не було числа. Прийшли бо вони зарозумілими, а смиренними одійшли у доми свої...

Сей же благовірний князь Мстислав, син Ростиславів ... всякою доброчесністю прикрашений, і доброзвичайний, і приязнь мав до всіх, а особливо старався про милостиню. Він про монастирі подбав, ченців піддержуючи, і всіх ігуменів піддержуючи, і з любов’ю приймаючи [їх], і беручи в них благословення. І про мирські церкви він подбав, і про попів, і всьому святительському чину достойну він честь воздавав. І в бою він був сильний, і завше прагнув умерти за Руськую землю і за християни. Коли ж бачив він християн, полонених поганими, то так говорив дружині своїй: «Браття! Нічого ж не майте в умі своєму. Якщо нині ми умрем за християн, то очистимось од гріхів своїх і Бог прийме кров нашу так, як мучеників. Якщо ж подасть Бог милість свою, то слава Богу, коли ми ото нині умрем. Бо умрем все одно». І, так мовлячи, він надавав сміливості воям своїм, і, отож, од усього серця бився за отчину свою. Був же він приязний до дружини, і майна не жалів, і не збирав золота, ні срібла, а давав дружині своїй або ж складав на поминання душі своєї...

Прислали новгородці мужів своїх до Мстислава до Ростиславича, зовучи його до Новгорода Великого. Але він не хотів іти з Руської землі, кажучи їм: «Не можу я іти з отчини своєї і з браттям своїм розійтися». Він бо ревно дбав, стараючись трудитися од усього серця, за отчину свою. Завше бо на великі діла прагнучи, роздумуючи із мужами своїми, намагався він піднести Вітчизну свою. Отож, про це все роздумуючи в серці своїм, він не хотів іти. Та присилували його брати його і мужі його... І він, послухавши братів своїх і мужів своїх, пішов із боярами новгородськими, але цé поклав в умі своїм: «Якщо Бог приведе мене здоровим у сі дні? Бо не можу ж я ніяк Руської землі забути»...

(Літопис Руський, ХІІ ст.)

[ruthene]

Відомий російський історик, доктор історичних наук, директор Центру з вивчення історії України СПбДУ Тетяна Таїрова-Яковлєва, яка вже більше 30 років досліджує історію України - на Громадському телебаченні:

"Переяславская Рада — это начало российско-украинского взаимодействия, это начало объединения. Поэтому обращение к истокам, понимание того, о чём стороны договаривались, до чего договорились и почему эти договорённости не были реализованы, очень важно.

Удалось ли вам ознакомиться с копией этого документа? 

Оригинала документа не существует. В своё время он был отправлен в Украину к Богдану Хмельницкому и погиб вместе со всем остальным его архивом. А те копии, которые хранятся в Московском архиве, — черновые, по ним мы можем судить о том, о чём договаривались стороны. 

И понятно ли, о чём они договорились?

Это был компромисс с двух сторон. Основная проблема заключается в том, что стороны не очень понимали друг друга. И в прямом, и в переносном смысле этого слова. Они разговаривали на разных языках, употребляли разные значения одних и тех же терминов. Например, «воеводы». Они представляли разные ментальные сообщества, и поэтому их договорённости были очень поверхностными. Что и проявилось в следующие годы."

Див. : з 1 мин. 41 с.

https://youtu.be/IrRGhJozkm8?t=1m41s

ще :

Тетяна Таїрова-Яковлєва про гетьмана Мазепу :

"цитаты его выражений, они все конечно украиномовные, точно так же, как абсолютно все его письма и царю и Меньшикову, они все потом переводились в малороссийском приказе или в посольском приказе и, кстати, даже присылались переводчики в действующую армию в 1708 году, чтобы срочно переводить переписку старшины, так что родной его язык разумеется был украинский, тот старый украинский, который в тот момент существовал."

див. з 29 мин. 5 с.

https://youtu.be/UBkBmTOkrgE?t=29m5s

"Следует отметить, что гетманы даже в начале XVIII в. писали в
Москву по-украински, и, соответственно, их письма переводили.
И наоборот, в Петровскую эпоху чиновники просили:
«Потребно быть переводчику языка малороссийского…»
 
Голиков И. И. Деяния Петра Великого, мудрого преобразователя России. Т. 3. - М., 1837. С. 296–297.



В результате мы имеем случаи неверных или неточных
переводов, сделанных с «белоруского писма», т. е. с украинских
текстов, в Посольском приказе (позднее – в Малороссийском).
Обычно издатели документов печатали только один
текст – оригинал либо перевод. Но наша работа с изданием
описей Российского государственного архива древних актов
(Москва) позволила выявить несколько писем, сохранившихся
и в оригинале, на украинском языке, и в переводе на русский.
Непонимание, неточный перевод, а иногда и просто
грубое искажение содержания документов дают основание
предположить, что в ряде случаев русские и украинцы просто
говорили на разных языках, в прямом смысле этого слова. Ярким
примером служит эпизод, когда неверный перевод украинского
термина «пановання» привел к серьезному русскоукраинскому
конфликту в 1656 г. (об этом речь пойдет ниже).
Непонимание русской стороной украинского языка
отмечает ряд историков Московского государства XVII в.
Например, Игорь Андреев пишет, что в Украине использовалась
«проста мова», «тогда как в Московской Руси единственным
литературным языком оставался церковнославянский.
Для русских людей многие книги “литовской печати”
становились литературой на другом языке» 1.

1. Андреев И. Алексей Михайлович. С. 207."

Джерело: Таирова-Яковлева Т. Инкорпорация: Россия и Украина после Переяславской рады (1654-1658) / Науч. ред. о. Юрий Мыцык. ‒ К.: ООО "Издательство "КЛИО"", 2017. ‒ С. 38-39

http://vai.slavicworld.com.ua/sites/default/files/documents/book/Tairova_inkorporacija-1.pdf

[ruthene]

на вопрос что делается на России, пришлось бы сказать крадут . Карамзин

[ruthene]

ЧОМУ РУСЬКІ КНЯЗІ - НАШІ УКРАЇНСЬКІ, А НЕ РОСІЙСЬКІ? Лекція історика Олександра Палія

ПОВЧАННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ЗА ЛАВРЕНТІЇВСЬКИМ СПИСКОМ [1377 р.]:

"Азъ худый дЂдомъ своимъ Ярославомъ, благословленымъ, славнымъ, наречный въ крещении Василий, русьскымь именемь Володимиръ, отцемь възлюбленымь и матерью своею Мьномахы".   

ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. ІПАТІЇВСЬКИЙ СПИСОК:

"У РІК 6488 [980 року].... І сказали варяги Володимиру: «Се город наш, бо ми здобули його. Тому хочемо ми взяти окуп із них по дві гривні з чоловіка». І мовив їм Володимир: «Пождіте з місяць, поки вам куни зберуть». І ждали вони місяць, і не дав він їм [окупу], і сказали варяги: «Обдурив ти єси нас. Так що покажи нам путь у Греки». І він сказав їм: «Ідіте».
І вибрав він із них мужів добрих, і тямущих, і хоробрих, і роздав їм городи. А інші пішли до Цесарограда. І послав він поперед них послів, кажучи так цесареві [грецькому Василію]: «Ідуть осе до тебе варяги. Не держи їх у столиці, бо того вони натворять тобі в городі, що й тут, але розішли їх нарізно і сюди не пускай ні одного». І став княжити Володимир у Києві один...

У РІК 6676 [1168 року] ...І зустрівся він (Ростислав) тут, на Луках, із сином і з новгородцями. І цілували новгородці хреста Ростиславу на тім, що мати їм сина його собі князем, а іншого князя не шукати, аж поки вони з ним смертю [не] розлучаться. І многр дарів узяв він у сина і в новгородців, і звідти вернувся до Смоленська.
Рогнідь же, сестра його, бачивши, що брат вельми знемагає, стала благати його, велячи йому лягти у Смоленську в його власному домі. Але він сказав їй: «Не можу я тут лягти. Повезіте мене до Києва. Якщо мене бог візьме в путі, то покладіте мене, за отчим благословенням, [церкві] святого Феодора. Якщо ж мені бог одпустить недугу сю молитвами пречистої його матері і святого отця нашого Феодосія, Печерського монастиря ігумена, то пострижусь я в Печерському монастирі»...

...У РІК 6686 [1178 року] Прислали новгородці мужів своїх до Мстислава до Ростиславича [в Білгород], зовучи його до Новгорода Великого. Але він не хотів іти з Руської землі, кажучи їм: «Не можу я іти з отчини своєї і з браттям своїм розійтися». Він бо ревно дбав, стараючись трудитися од усього серця, за отчину свою. Завше бо на великі діла прагнучи, роздумуючи із мужами своїми, намагався він піднести вітчизну свою. Отож, про це все роздумуючи в серці своїм, він не хотів іти. Та присилували його брати його і мужі його, кажучи йому: «Брате! Якщо зовуть тебе з честю, ти йди. Бо там хіба не наша отчина?»
І він, послухавши братів своїх і мужів своїх, пішов із боярами новгородськими, але цé поклав в умі своїм: «Якщо Бог приведе мене здоровим у сі дні? Бо не можу ж я ніяк Руської землі забути»...
Сей же благовірний князь Мстислав, син Ростиславів, на зріст був середній, і з лиця гарний, і всякою доброчесністю прикрашений, і доброзвичайний, і приязнь мав до всіх, а особливо старався про милостиню. Він про монастирі подбав, ченців піддержуючи, і всіх ігуменів піддержуючи, і з любов’ю приймаючи [їх], і беручи в них благословення. І про мирські церкви він подбав, і про попів, і всьому святительському чину достойну він честь воздавав. І в бою він був сильний, і завше прагнув умерти за Руськую землю і за християни. Коли ж бачив він християн, полонених поганими, то так говорив дружині своїй: «Браття! Нічого ж не майте в умі своєму. Якщо нині ми умрем за християн, то очистимось од гріхів своїх і бог прийме кров нашу так, як мучеників. Якщо ж подасть Бог милість свою, то слава Богу, коли ми ото нині умрем. Бо умрем все одно». І, так мовлячи, він надавав сміливості воям своїм, і, отож, од усього серця бився за отчину свою. Був же він приязний до дружини, і майна [їй] не жалів, і не збирав золота, ні срібла, а давав дружині своїй | або ж складав на поминання душі своєї. І прилучився він до отців своїх і дідів своїх, сповнивши спільний обов'язок, од якого не втекти всякому рожденному"...

НОВГОРОДСЬКИЙ 1-й ЛІТОПИС МОЛОДШОГО ЗВЕДЕННЯ: "В лЂто 6723 [1215 року] Поиде князь Мьстиславъ по своеи воли Кыеву, и створи  вЂце (в Новгороді) на Ярославли дворЂ и рече новгородцемъ: «суть ми орудиа в РусЂ, а вы волнЂ во князех».

[ruthene]

Ще :

Літопис руський
за Іпатіївським списком

[6649 (1141)]: и послаша Гюргеви моужи своӕ . и поӕша Ростислава Гюргевича . и посадиша Новгородьци с великою чс̑тью . Новѣгородѣ . на столѣ своего емоу ѿц҃а и про то разгнѣвасѧ Всеволодъ . заӕ Городечь Въстрьскъıи  . бѣжащю же /л.114об./ Ст҃ославоу из Новагорода . идоущю в Роусь къ братоу

http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat14.htm

Въ лЂто 6654 [1146] — въ лЂто 6655 [1147]: Ст҃ославъ же прослезивъсѧ реч̑ пославъ къ Юргьви . оу Соуждаль . братама . Всеволода Бъ҃ поӕлъ . а Игорѧ Изѧславъ ӕлъ . а поиди в Роускоую землю . Киевоу

http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat15.htm

[ruthene]

Лаврентіївський літопис

Въ лЂто [6660 (1152)] поиде Гюргї с съıнми своими . и с Ростовцї . ии с Суждалци . и с Рѧзанци . и со кнѧзи Рѧзаньскъıми и в Русь . тогдъı же слъıшавъ Володимерко идуча в Русь . поиде г Къıѥву


[6662 (1154)] В то же лѣт̑ . поиде Гюрги с Ростовци . и с Суждалци . и со всѣми дѣтми в Русь

http://litopys.org.ua/lavrlet/lavr17.htm

[6683 (1175)] *в описі подій смерті князя Андрія Боголюбського:
В то же лѣт̑ . оубьєнъ бъıс̑ . великъıи кнѧзь Андрѣи... Оу вѣдѣвше же смерть кнѧжю . Ростовци . и Сужьдалци . и Переӕславци . и всѧ дружина ѿ мала до велика . съѣхашасѧ к Володимерю . и рѣша се сѧ оуже тако створило кнѧзь нашь оубьєнъ . а дѣтеи оу него нѣту . сн҃окъ ѥго в Новѣгородѣ . а брат̑ӕ ѥго в Руси 

http://litopys.org.ua/lavrlet/lavr20.htm

[ruthene]

Новгородський перший літопис

Въ лЂто 6643 [1135]: Въ лЂто 6643 [1135]. Ходи Мирославъ посадникъ из Новагорода миритъ кыянъ съ церниговьци, и приде, не успевъ ницто же: сильно бо възмялася вся земля Русьская; Яропълкъ к собе зваше новъгородьце, а церниговьскыи князь к собе... Въ то же лЂто заложи церковь камяну святыя Богородиця на Търговищи ВсЂволодъ, НовегородЂ, съ архепископъмь Нифонтомь... Въ то же лЂто, на зиму, \24\ иде въ Русь архепископъ Нифонтъ съ лучьшими мужи и заста кыяны съ церниговьци стояце противу собе, и множьство вои; и божиею волею съмиришася

http://litopys.org.ua/novglet/novg01.htm

Въ лЂто 6675 [1167]: Седе Мьстислав Изяславиць Кые†на столЂ... а новгородьци послаша въ Русь къ Мьстиславу по сынъ.


Въ лЂто 6687 [1179]: Тъгда же новгородьци послашася по брата его по Мьстислава въ Русь

Въ лЂто 6688 [1180]: И послаша новгородьци къ Святославу въ Русь по сынъ, и приведоша Володимира въ Новъгородъ, и посадиша и на столЂ въ 17 августа...

Томь же лЂтЂ, на зиму, иде князь Святославъ ВсЂволодиць, Олговъ вънукъ, из Руси на Суждаль ратью на Всеволода

http://litopys.org.ua/novglet/novg02.htm

Въ лЂто 6709 [1201]: Новъгородьци богомь избранаго Митрофана въведоша въ епископью по Мартурии, и иде въ Русь ставитъся къ митрополиту съ новгородьскыми мужи и съ всЂволожими
http://litopys.org.ua/novglet/novg03.htm

[ruthene]

Новгородський перший літопис

Въ лЂто 6729 [1221]: Показаша путь новгородци князю ВсЂволоду: «не хочемъ тебе; поиди, камо хочеши»; иде къ отцеви въ Русь.

http://litopys.org.ua/novglet/novg06.htm

[ruthene]

Воскресенський літопис

6721 [1213]. Онъ же иде съ Москвы въ Русь

https://archive.org/details/libgen_00147483/page/n130/mode/1up

[ruthene]

Текст

Українські приказки, прислів'я про #адиннарот :

"МОСКАЛЬ казенна вещ.
Иде москаля так як трави.
Москалики, соколики, позаїдали ви наші волики; а як вернетесь здорови, то поісте и корови.
803. Від москаля поли вріж та тікай.
Од чорта одхристисся, а від москаля не одмолисся (!). A) не одибъєсся; не відхристисся; не відмолисся.
З салдатом — не з своім братом, не стягайся.
Москаль не свій брат — не помилує.
Москалеві годи як трясці, а все бісом дивицця.
Москаль з бісом порадились, та й на лихо понадились.
«Тату, лізе чорт у хату!» — «Дарма, аби не москаль».
«Хто йде?» — «Чорт!» — «Добре,
доню, аби не москаль».
Тату, тату, лізе чорт у хату!» — «Дарма, аби не москаль»
Мабуть москаль тоді красти перестане, як чорт молицьця Богу стане.
Коли чорт та москаль що вкрали, то поминай, як звали.
На вовка помовка, а москаль кобилу вкрав.
Не за те москаля бъють, що краде, а за те, щоб умів кінці ховати.
Ти, москалю, и добрий чоловік, та шенелія твоя злодій.
Москаль викрутнями перебуваецця (тім ж він скрізь погано лаєцця).
Коли москаль каже сухо, то піднімайся  по ухо(*). — Не вірь, як скаже, що сухо,— то певно буде по вухо.— Як скаже москаль сухо, то піднімайсь по самі уха, то ще замочисся.
З Москалем дружи, а камінь за пазухою держи.
З Москалем бувай, а камень в пазусі тримай.
Варив чорт з москалем пиво, та й солоду відрікся.
Москаль тоді правду скаже, як чорт молицьця стане.
Казав москаль право, та й збрехав браво.
Собака брехне — москаль віри пойме.
«Щоб ти зозулі не чув!» (каже баба).— Мне и удодъ закуёт!» (одріка москаль).
«А багато було людей в церкві?» — «Людей, мамо, небуло нікогісінько, тілько самі за себе москалі — так що й
голки не було б де встромити...»
Хоч убий москаля, то він зуби вискаля.
За москалем панство: коло ноги ременяки — и все господарство.
Москаль здавна вже панує, бо бач завше.
Московське панування, то... жартування.
Я б тому бісовому тарабану хліба б не дав» за те що аже: «порубать хохлів, порубать хохлів!»; а ту маленьку
сопілочку все б паляницями годував, за те що каже: «а за віщо іх, а за віщо іх»!
Москва сльозам не вірить.
Москаль на сльози не вдаря.
«Нехай що хочуть роблять: я знаю, коли робитиму ім добро, то
й вони колись охануцця».— «Еге! не вважайте! Сказано:
«Москаль на слёзи не вдаря», то так и вони».
Москаль як ворона, та хитріший чорта.
Московське пожалування.
Чорзнащо в лаптях, та й то москаль.
Москаль ликом чваницця й кожному під ніс з ним пхаєцця.
Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована.
Хоч добрий чоловік, та москаль.
Москаль козака як раз огулить, а москаля й чорт не одурить.
Звичме, московська напасть.
Бов, бов по московські брехні!
Москаль ликом въязаний, у ликах ходе, та й всіх у ликах воде.
Москаль ликом въязаний, у ликах ходе, та й всіх у ликах воде.
Не впадає москаля дядьком звати, а все дядюшка.
Москаль зна (!), та ще питаєцця.
Невже б то москаль та дороги не знав? ума питає!
Московський підожди.
Московське потривати."

Ще трохи про т.зв. "один народ":

✔ Москаль як не збреше, то вкраде.
✔ Москалі набрешуть так, що й волами не звезеш.
✔ Москаль медом помаже та красно розкаже, тільки мед той гіркий і кривавий...
✔ Щоб москаль не збрехав треба аби влітку сніг впав.
✔ Казав Москаль ПРАВО, та й збрехав браво.
✔ Бреше, як москаль!
✔ Брехали москалі споконвіку й брехати будуть.
✔ Бреше кацап немов старий цап.
✔ Кацап збрехав раніше, ніж Бог слово сказав.
✔ Кацап коли спить — і тоді бреше.
✔ Кацапове слово не варте й полови.

[ruthene]

RUSSIAN TOP SECRET: REAL HISTORY OF KYIVAN RUS`. Lecture by Oleksandr Palii, Ukrainian historian

"...Since ancient times, Rus’ was the name applied only to Central Ukraine — the Kyiv, Chernihiv and Pereiaslav principalities, i.e. the territory of modern Kyiv, Zhytomyr, Chernihiv oblasts and parts of Sumy, Cherkasy, Vinnytsia and Poltava oblasts. Starting from the 12th century, it was extended to include Western Ukraine. Princes believed that Rus’ (Central Ukraine) was their homeland. The other territories dependent from Kyiv were thought of as being subject to Rus’.
Prince of Kyiv Sviatoslav the Brave subjected to Kyiv the lands of Zalesye, which would later become Central Russia and were inhabited by Finno-Ugric tribes (Merya, Muroma, Meshchera, Moksha etc.) at the time.
In the time of Kyivan Rus’ the population of Ukraine was called rusyny. The name Rusyn largely persisted in Central Ukraine until the 18th century, in Halychyna and Bukovyna until the 20th century and in some places in Zakarpattia until this day.
The outskirts of the Kyivan state, where the Russian and Belarusian peoples later arose, were not called Rus’ — neither when they were under Kyiv’s rule until the twelvth century, nor several centuries later.
Imperial Russian ideologues have tried to create a myth that the capital of Rus’ allegedly “moved” first from Novgorod to Kyiv and then from Kyiv. However, the Varangians could not bring with them the name of Rus’ because this name was used in reference to Ukraine in the writings of the Gothic historian Jordan in the 4th century and in the works of the Syrian author Pseudo-Zacharias Rhetor in the 6th century, Persian historians in 6 and 7 centuries, while the Varangians appeared in the historical arena in the late 8th century.
In Muscovy itself, the term Russia began to be used in reference to this country by the authorities as late as in the15th century when the idea of seizing Ukraine’s lands began to circulate there. This word is taken from the Greek language because it was common knowledge at the time that Rus’ was the territory of Ukraine.
Muscovy was finally renamed as Russia by the tsar’s ukases of 1713 and 1721. In the late 18th century, Empress Catherine II ordered people, under the threat of flogging, to identify themselves as Russians and banned the customary designation “Muscovites”.
All the princes of Principality of Galicia-Volhynia bore the names “princes and rulers of all  Rus’ land” and their seals had the inscription “king of Rus’”. In contrast, Andrei Bogoliubskiy, the prince of Suzdal, reportedly “wanted to be the ruler of all Suzdal lands”.
The Kyiv state freed the ancestors of Russians from having to pay tribute to the Khazars, taught them literacy and introduced them to Christian culture. However, in the mid-12th century the ancestors of Russia separated from Kyiv and created their own state, Suzdal, which later came to be known as Muscovy. The borders of the Principality of Vladimir-Suzdal were those of the Finno-Ugric tribe Merya. Kyivan princes sent their youngest sons to rule there. Suzdal princes were able to build strength, while Rus’ was wearing down in the struggle against the steppe peoples. Since the 12th century, the descendants of Mstyslav the Great ruled largely in Ukraine and in Smolensk and Novgorod, which were subordinated to Kyiv, while the descendants of Yuri Dolgorukiy, Monomakh’s youngest son, ruled in Zalesye with increasing independence.
Andrei Bogoliubskiy, a son of Yuri Dolgorukiy, was born of a Cuman woman, Khan Ayepa’s daughter. In his struggle against Kyiv, Bogoliubskiy constantly supported his kin people, the Cumans, who were the main enemy of Rus’. Bogoliubskiy said: “There is no room for us in Rus’.” He was the first to break the three century long tradition of the Rurik princes to recognize Kyiv and the Kyiv region as their only homeland. Bogoliubskiy stole the famous icon of the Mother of God (later known as the Theotokos of Vladimir), which had been brought from Byzantium for Mstyslav the Great. Bogoliubskiy took it from Vyshhorod (near Kyiv) to Vladimir-on-Klyazma. Russian historian Kluchevsky said that Bogoliubskiy was the first Russian.
Rus` is exclusively Ukrainian name, which Russia stole in 15-18 centuries. Moscow princes changed the name and took it from Greek language.
The first slavic name of Russia was Zalesye, not Rus'..."

[ruthene]

Воскресенський літопис

6721 [1213]. Онъ же иде съ Москвы въ Русь

https://archive.org/details/libgen_00147483/page/n130/mode/1up

Новгородський перший літопис старшого ізводу

Въ лЂто 6688 [1180]. ... Томь же лЂтЂ, на зиму, иде князь Святославъ ВсЂволодиць, Олговъ вънукъ, из Руск на Суждаль ратью на Всеволода, а сынъ его Володимиръ съ новъгородьци из Новагорода

http://litopys.org.ua/novglet/novg02.htm

 

[ruthene]

ЩО ОЗНАЧАЄ НАЗВА МОСКВИ? Лекція історика Олександра Палія

"...Попри факти для російських вчених фіно-угорська версія походження назви Москви ще не стала основною. І це дивовижно, наскільки затято росіяни відкидають свій абсолютно явний фіно-угорський спадок.

Приміром, за даними російсього лінгвіста Топорова «Москва» буцімто має балтійську етимологію.
Згідно з нею, реконструйовані давні форми гідроніма: Mask-(u)va, Mask-ava чи Mazg-(u)va, Mazgava, що мають значення «дещо багнисте, сльотаве, мокре, в'язке місце». Мовляв, в межах стародавнього міста Москви на низинних берегах річки Неглинки та особливо простір навпроти Кремля, за Москвою-рікою, що заливалися весною водою, яка не висихала до середини літа, утворюючи цим болотисту місцевість — багно.

Між тим, значно очевиднішою є фіно-угорська гіпотеза. Адже на території Москви жило плем'я меря, а не балтська голядь.
Ріка Ока, в яку впадає Москва, добре виводиться з фінської jokki, joki («річка»)
Крім того, "ва" фінськими вовами означає "вода".
Прямо біля Москви тіче ріка Протва.
У ріки Ками (це фіно-угорські Удмуртия та Пермь) є притоки Колва, Пильва, Сыва, Иньва, Яйва, Обва, Тулва, Сылва,  Усьва, Косьва.
Нижегородська область - ріка Варнава, притока ріки Мокші.
Костромська область - ріка Мирева.
Виводять назву Москви за аналогом з іншими фінно-угорськими назвами - Протва, Кушва, Лисьва, Сосьва, Колва, Силва. Та й сама ріка Нева, на якій стоїть Петербург, має так само фінську назву!
 
Російський історик Ключевський стверджував: «У однієї Ками можна нарахувати 20 приток, які мали таке закінчення. «Вa» фінською означає вода». Склад -ва означає «вода», «річка» або «мокрий», а основа моск- може мати з різних фіно-угорських мов значення ведмідь, або корова.
Але є й фінське слово musta «чорний, темний».

[ruthene]

моск-
корова

ва-
вода

(Русско-вотско-зырянский словарь / Зырянский край при епископах пермских и зырянский язык. Пособие при изучении зырянами русского языка. Составил Г. С. Лыткин. Санкт-Петербург. Типография Императорской академии наук. 1889. - С. 7, 9, 23, 160.)






Топонимы меряно-эрзянского происхождения в Ярославской, Костромской, Ивановской, Вологодской, Тверской, Владимирской, Московской областях составляют 70-80 %.

- Ярославская обл., 70-80 % ‑ (Вёкса, Воксенга, Еленьга, Ковонга, Колокса, Кукобой, Лехта, Мелекса, Надокса, Неро (Инеро), Нукса, Нукша, Паленьга, Пеленга, Пеленда, Пексома, Пужбол, Пулохта, Сара, Селекша, Сонохта, Толгобол, Шакша, Шекшебой, Шехрома, Шилекша, Шокша, Шопша, Урдома, Яхреньга, Яхробол ;

- Костромская обл. ‑  90-100 % ‑  Андоба, Вандога, Вохма, Вохтога, Ворокса, Лынгерь, Мезенда, Меремша, Монза, Нерехта (Мерехта), Нея, Нотелга, Онга, Печегда, Пичерга, Покша, Понга, Симонга, Судолга, Тоехта, Урма, Шунга, Якшанга;

- Вологодская обл. ‑  Вазополь, Вичуга, Кинешма, Кистега, Кохма, Ксты, Ландех, Нодога, Пакша, Палех, Парша, Покшенга, Решма, Сарохта, Ухтома, Ухтохма, Шача, Шижегда, Шилекса, Шуя, Юхма и т.д.

-  Ивановская обл. ‑ Вохтога, Сельма, Сеньга, Солохта, Соть, Толшма, Шуя и др;

- Тверская обл. ‑  Валдай, Кой, Кокша, Койвушка, Лама, Максатиха, Паленьга, Паленька, Райда, Селигер, Сикша, Сишка, Талалга, Удомля, Урдом, Шомушка, Шоша, Яхрома и др.,

- Владимирская обл. ‑ Арсемаки, Вельга, Войнинга, Ворша, Инекша, Киржач, Клязьма, Колокша, Мстера, Молокша, Мотра, Нерль, Пекша, Пичегино, Сойма, Судогда, Суздаль, Тумонга, Ундол и др.;

- Московская обл.‑ Вирея, Воря, Волгуша, Лама, Москва, Нудоль, Пахра, Талдом, Шухрома, Яхрома и др.

[ruthene]

Русские фамилии

Фамилия    - Эрзянская основа    - Перевод основы

Авардин     - а варды    - не крепостной, вольный
Аверин, Аверкин    - а веерка -    неловкий
Акулин    - а кулы    - бессмертный
Акемцев    - а кемиця - недоверчивый, не верящий
Ашмарин    - ашо мары     - белая гора
Атякшев - Атякш - петух
Балдин, Валдин    - Валдо - светлый, святой
Вердин    - Верде    - верхний
Верьгезов, Верьгизов    - Верьгиз    - волк
Кебрин, Кевбрин    - кев пря    - каменная голова
Кулемин, Кулёмин    - Куломня    - верста
Ленчин    - Ленче -    лыко
Мирдин    - Мирде    - муж, благоверный
Оршавин, Аршавин    - Оршамс    - одеваться
Панарин, Панаркин    - Панар    - рубашка
Пиземин, Пизёмин    - Пиземе    - дождь
Письмеров, Письмаров    - Письмар    -скворец
Ревин, Ревзин    - Ревезь    - овца
Сараскин, Саразкин    - Сараз    - курица
Сердюков, Сердяков    - Сярдок -    лось
Селин    - Селе - ёж
Сельмин    - Сельме    - глаз
Сурин    - Сур    - палец
Тумаев    - Тумай    - дуб
Тувин    - Туво    - свинья
Умарин, Умаров    - Умарь    - яблоко, большая ягода
Шичавин - Шичав -    блоха
Чинемин    - Чинема    - куница
Човоров    - Човор -    смех

Финноугорское происхождение русских фамилий:

Мазай, Мазаев - (мазый - красивый),
Мосин, Москин - (зырянск. мос, моск - корова),
Начкин - (зырянск. начкын - мерин),
Куянцев (куан - каменистый),
Лопарев - (распространенная костромская фамилия. От этнонима - лопь, лопарь)
Кандалинцев (конда, канда - медведь),
Каванов (Кав(б)ан - кладь, скирда, стог),
Корякин - (Корак - ворона),
Шалагин (от шала - разломанный, разбросанный),
Кокорев (Кока - тетя),
Кокин (Кока - тетя),
Мершев (от этнонима меря).
Кулигин (от прибалто-фин. kylä место, селение),
Чикулаев (Чикулай - мерянское имя собственное),
Шураков (шур - навоз),
Кильмяйкин  (От прибалто-фин. kylä место, селение),
Кугуш/Кугушев - ( куго, кугу - большой),
Кисаев - (киса - синица.),
Кулёв (От прибалто-фин. kylä место, селение),
Чичагов (чи́чега, чичага "иней, изморось, мокрый снегопад", олонецк., чи́чела, чи́чала – то же),
Шошин (шо́шо - весна; весенний;),
Панков (пан, пам - жрец, вождь),
Печорин - зырянск. печоро - крапива,
Бурхутов (вӱр - бӱр - кровь.)
Вагина (ваге, вага - рычаг.)
Уваев (ува - бурый, светло-бурый)
Сюркай/Cуркай/Сюркаев/Суркаев - (сур - мерян., мар. - седой, серый),
Антыков (ондык - сначала, прежде)
Турилов (туровить, турить - костромск., вологод., вят., пермяц. - гнать, понукать)
 Сайгин (сай - хороший; хорошо; сай огыл — нехороший. )
Телешев (теле - зима; зимний)
Лашманов (лашман - неуклюжий, неповоротливый, крепкий человек)
Калабин, Колин - (Кол, кал - рыба),
Сюркаев - (сур - мерян., мар. - седой, серый),
Бакланов - (ваклан - крохаль, порода уток.),
Кауров - (каур - ломкий, хрупкий., нежный, слабый, в перен. значении),
Моторкин - (волго-финское прозвище Моторка происходит от слова «мотора» – «бесшабашный, баламут».),
Унгин - (Унгы - филин,
Чибин - (Чибы - курица),
Чибинин, Чибинь, Чибинцев, Чибиняев,  - (чибин - острый),
Чудецкий - (распространенная костромская фамилия, от этнонима - чудь),
Шикшаров - (шикшар спец. дымарь; приспособление для окуривания),
Шушков - (шушко - соловей, малиновка, также и - сетчатый мешок с рукояткой для ловли рыбы),
Кувалов - (кува, кы́ва - старуха),
Нужин - (мерянск. нуж - щука),
Кабанов - (кува, кы́ва - старуха - переход в - в б),
Канин - (зырянск. кан - кошка),
Компов, Компин - (компо - гусь
Широв - (зырянск. шыр - мышь),
Шашонков (от шашке - нора),
Шондин - (зырянск. шонды - солнце),
Чуринов - (чури, чурий - лицо., перен. - румянец),
Шобин, Шопин, Шабин - (Шо́по, шобы, шабы - кислый),
Чувильев - (Чувиль - название мерянского города, предшественника Плёса),
Кокаев -  (кока - тётя),
Коча, Кочин - (зырянск. коч - заяц),
Туманов - (тумо - мерянск.,мар. - дуб),
Тювиков - (тюва - волго.финск. - свинья),
Кадырин - (кадыри - сухие сучья, колючки., перен. - задира),
Киктев - (кик - полевая мышь),
Шиганов - (шӱгӧ короед, точильщики),
Сумерин - (от - шу - здоровье, мер - человек),
Кубасов - ( кубас - сев. диалектное - буй, неводной поплавок, грузила - по Далю слово чудского корня),
Бакелин - (баке, ваке - прорубь),
Луданов - (от луда - чудск. - иловатая, холодная, серая почва, синяя глина; жесткая почва.  вологод., чудск. - толокно на молоке, особ. употр. во время полевых работ.),
Пектеев (от личного мерян. мар. имени -  Пектей),
Понов - (зырянск. пон - собака),
Кугушев - ( куго, кугу - большой),
Ручанин, Ручанов - (зырянск. ручаной - лисичка, лисенька),
Уренцев - (от личного мерянск., мар. имени Ур -белка),
Балов - (от мерян. мар. - "бал", "бол", "бола" - деревня, сторона),
Урютин - (очевидно от имени собст.
Урюто - «окающий» вариант имени Юрий - Георгий.)
Ваштов (Вашта́р - клен; кленовый; ваш-друг друга),
Ошанов (Ош(о) - белый), Вакшеев (Ва́кш мельница.),
Ошкин - (зырянск. ош, ошка - бык),
Ерыкова (Эрык - вольный, свободный; ер - озеро),
Тумаев (Ту́мо - дуб; дубовый.),
Шохирев (Сорго, шо́гра, шо́хра - "лес на болоте"),
Чуварова (Чува́р-пестрый.),
Шаблыков (Шабы - кислый),
Шамаев (Возможно от Шомарь - мерянское прозвище по О.Ткаченко. В Костроме фиксировалось в 17 веке),

Кандин (Ка́нде-синий;),
Кача, Качин - (зырянск. кача - сорока),
Тулов (Тул - огонь),
Тарыгин (Тар - вознаграждение, плата, воздаяние; тары́га - "рост, проценты, прибыль"),
Тулаев (Тул - огонь),
Чучалин (Чӱчӱ - дядя, младший брат матери),
Тулыкин, Турыкин (Тулык - сирота; турлык - осадок; тӱр - край), Колмаков (Кол - рыба),
Куянов (кӱан - каменистый),
Тюнев (Тюня - мир, пространство),
Чувильский (Чувиль - название мерянского города, предшественника Плёса),
Курбаков (Курба́ - низкий, маленький),
Дудоев, Дыдин - (зырянск. дудой, дыды - голубь),

Марасанов (Марасан - имя собственное),
Моторин (Мотор-красивый),
Шепуров (Пура - пиво, квас.),
Саранцев (Сар - желтый),

Шибанов (Шо́по, шоры, шабы - кислый),
Колыков (Кол - рыба),
Чигрин, Чугрин (От прозвища Чугра),
Каверов (Кава - бабушка, старуха),
Бибаев (вий, бий - сила, мощь; Бай. тюрк - хозяин.),
Кунаев (Кун - толк; сноровка),

Шингарев (Шун, шин - глина; глиняный),
Чивкин (Ласточка - волго-финск.),
Чипанин - (зырянск. чипан - курица),
Ваганов (Ваге, вага - рычаг.),
Кукшарин (Кӱкшӧ - сухой, высокий),
Куварин (От прозвища Кувара, кувар - мост),
Шиб(в)аров (Шӱвыр - волынка),
Кунаев (от кунтта - род, община),
Балберов (от прозвища Балбер. Оно ведет свое начало от нарицательного «балбера» - "поплавок рыболовной сети, изготовляемый из дерева". Рыбацкие термины в русском языке – как правило финно-угорские),
Комолов (ком - кора, корка).

Шаронов, Саронов (от шар, сар - на русском севере «шар»— «пролив» от прибалто-финского saari),
Щугарев (шӱгӧ - короед. или шӱгар - могила),
Кувашин, Кувинов (Кава, кува - бабушка, старуха),
Уколов (оккӱл - ненужный, лишний;),
Сарычев (сар - желтый, война),
Сарыгин (сар - желтый, война),

Баданов (бадан - 'озеро на сенокосных угодьях' костромск. вӱдан - водянистый, затопляемый, заливаемый, заливной),
Ваганов (Ваге, вага - рычаг.),
Чувагин (Ваге, вага - рычаг.),
Шавыров (Шӱвыр - волынка),
Чуваров (чувар - пёстрый),
Шуников (шун - глина; глиняный),
Мерецкий (от этнонима - мерец - меря в российской транскрипции),
Шимичева (ши - серебро),

Шарышев (от шарыш - постель)
Шаршудов (шаршуд - топтун-трава, спорыш, птичья гречиха), Понакушин (ponaksh - бархат. эрз.),
Урыкин (ур - белка),
Курыкин (от курык - гора; горный),
Шерыкалов (шорык - овца),
Кулёмкин/Кулемин (от кулема имеющее в корне обще финский корень kalma - смерть, kalmisto - кладбище),
Балакин (от бала - место, деревня),
Чуваков (от чувак - волжское арготическое слово имеющее ф-угор. основу - синоним слова «парень),
Аксарин (от имени собственного Аксар),
Кокуев (фин. kokko "праздничный костер, кокуй - праздник),
Волдаев ( измененное от vauged — белый),
Волдыгин (мар. волгыдо - свет),
Карнишин (зырянск. карныш - воробей),
Гунин (зырянск. гуны - воровать),
 (зырянск. ),
Пулынин (зырянск. пулыны - варить),
Сутугин (зырянск. сутуга - проволока),
Вакула, Вакулин (зырянск. ва кул - водяной),
Ломышев (зырянск. ломыш - вишня),
Оксин (зырянск. оксын - господин),

[ruthene]

ЩО ОЗНАЧАЄ НАЗВА МОСКВИ? Лекція історика Олександра Палія

...а основа моск- може мати з різних фіно-угорських мов значення ведмідь, або корова.

Року 1550



Battista Agnese, PORTOLAN ATLAS (Italy ca. 1550)

https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Battista_Agnese,_PORTOLAN_ATLAS_(Italy_ca._1550)_2.jpg?uselang=uk

[ruthene]

Року 1834

Чудова історія поглядів на українську мову видатного славіста Ізмаїла Срезневського. У 1870 роки професор Срезневський, який давно вже викладав у Петербурзі, категорично заперечував саме існування української мови.

Але в 1830-ті роки той же Срезневський не сумнівався, що «украинский язык есть язык, а не наречие русского или польского, как доказывают некоторые». Зі статті І. І. Срезневського «Взгляд на памятники украинской народной словесности» (1834):

"В настоящее время, кажется, уже не для кого, и не для чего доказывать, что язык Украинский (или как угодно называть другим : Малороссийский) есть язык, а не наречие Русского или Польского, как доказывали некоторые, и многие уверены, что этот язык есть один из богатейших языков Славянских, что он едва ли уступит Богемскому в обилии слов и выражений, Польскому в живописности, Сербскому в приятности, что это язык, который, будучи еще не обработан, может уже сравниваться с языками образованными по гибкости и богатству синтаксическому, – язык поэтический, музыкальный, живописный"

Срезневский И. Взгляд на памятники украинской народной словесности // Ученые записки Императорского Московского университета. Г. 2, ч. 6. М.: Унив. тип., 1834. - С. 134



У такій зміні полюсів немає нічого дивного: Валуєвський циркуляр вплинув на думку Срезневського, і той відразу ж став на сторону "лінії партії". Адже в 1830-х роках "український сепаратизм" ще не вважався загрозою імперії, і ще можна було писати про те, що думаєш про українську мову.

Року 1843

М. Костомаров:

"Язык, называемый обыкновенно малороссийским, которым говорят в юго-западных губерниях России и в Галицком Королевстве, не есть наречие языка русского, образовавшегося в последнее время; он существовал издавна и теперь существует, как наречие славянского корня, занимающее по своему грамматикальному и лексикальному усторйству средину между восточными и западными наречиями огромного славянского племени, наречие правильное, богатое, гармоническое и способное к развитию литературной образованности. Но едва ли доказательства на все это нужны в наше время, когда понятия о славянской филологии довольно ясны, чтоб избавить читателя от скуки слушать подтверждение известных истин, в которых просвещенный человек сомневаться не будет."

Иеремия Галка. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке // Молодик на 1844 год, украинский литературный сборник, издаваемый И. Бецким. Часть третья. – Харьков: В Унив. тип, 1843. – С. 157.

Джерела:
http://litopys.org.ua/kostomar/kos12.htm
http://escriptorium.univer.kharkov.ua/handle/1237075002/3865
http://escriptorium.univer.kharkov.ua/handle/1237075002/3855

[ruthene]

МОДА І ШИК ЗАПОРОЖЦІВ. Лекція історика Олександра Палія

"...Що розповідав син січовика Іван Розсолода про запорожців:

"Зодягались запорожці добре, ходили і браво і чепурно. Вони, бачите, голови брили: обриє та ще й милом намаже, щоб добре, бач, волосся росло; одну тілько чуприну кидали на голові, довгу таку, з аршин, мабуть, довжини, та черну та кучиряву. Заправе її, замота за ліве вухо разів два, або й три, та й повісе, так вона й висе аж до самого плеча, та так і живе за вухом… А інчій візьме та перев’яже свою чуприну стрічкою, закруте її на лобові та так і спить, а ранком як устане та як розпусте її, то вона наче хвіст у вівці зробитця. Дівчата коси кохають, а запорожці чуприни. А як уже дуже довга виросте, тоді замота її сперше за ліве вухо, а потім проведе поза затилком, перекине на праве та так і ходе.
Бороди теж брили, тільки одні вуса зоставляли, і кохали їх довгі-предовгі. Оце як нахвабрить їх, як начернить та як розчеше гребешиком, так хоть він і старий буде, а вийде такій козарлюга, шо тілько хить-хить! Довгенні вуса кохали! Інчій візьме їх обома руками, підніме вгору та позаклада аж за вуха, а вони ще й нище вух звисають. Отакі-то вони вусарі були! Положим, де в яких і маленькі вуса були: так, як у якого волос росте, а тілько шо вуса вони дуже любили.
Одежа у їх була на дроту та на бавовні, на шовкових шнурках та на ґудзиках, їз тонкого сукна та все разних цвітів: той надіне голубе, той — зелене, той — червоне, – хто якого забажа; тілько сорочки були своєї рукодії, бо бамаги тоді ще не знали.
На голову надівали високу шапку, гостру, с смушевою околицею, у четверть ширини, с суконним або червоним, або зеленим дном, у півтори четверті довжини, на бавовні, с золотою перепискою, с срібною китицею на самому вершечку і с гапличком до неї, пристібувати, щоб не моталась. Околиця на шапці іноді служила козакові заміст[ь] кисета або кишені; туда він, як коли, кладе було табак, кресало, люльку, ріжок з табаком; особливо люльку: як виняв із рота, так і застромив її за околицю.
Шапки робились більш по куреням; якій курінь, така і шапка, такий і цвіт на неї.
Як наложив шапку, тоді він уже і козак. Це – саме перше і саме главне одіяніє козака. Потім уже надяга каптан, довжини до колін, червоний, з ґудзиками, на шовкових шнурках, з двома зборами назаді та з двома крючками на боках, для пістолів. А пояса робились або шалеви, або шовкові турської та перської рукодії, широкі та довгі. Довжини – аршин з десять або й більш, а ширини четверті півтори або й зовсім дві. Края у їх робились позолочені або посеребряні, а на самих коньчиках прив’язувались шовкові шнурочки. От, як треба козакові підперезатьця, то він прив’яже пояс шнурком до гвіздка та й качаєтця кругом, та так і намота на себе увесь пояс. Потім шнурки зав’яже або позаді себе, на спині, або на боку, а позолочені края зоставе спереді, на животу, та так і ходе, як той лицарь.
Пояси були разних цвітів: зелені, червоні, голубі, коричневі. Окрім таких довгих поясів, носили запорожці і коротенькі, зроблені з кожі або з волоса. Ці вже були такої довжини, шоб тілько обхопить живіт. На них сзаді навішувались китиці, а спереду гаплички, пряжечки, реміньчики для пістолів, для люльки, кінжалів та шаблі. Шаблі носились низько: як іде козак, то вона за ним так і волочетця.
От як надів запорожець червоний каптан, підпиризавсь поясом, почіпив на себе кінжал, повісив пістолі, шаблю, тоді вже він надіва черкеску, або жупан...
Черкеска... була теж на зборах та на шнурках, уся золотом гаптована, з разними полосками, повимальованими та позакарлюченими, с позументами, гапличками, ґудзичками, по тонкому дроту і с широкими-преширокими рукавами з проріхом, або, як там кажуть, з роздерами, чи з роспорами...
А як же рука просунута через роспори, тоді виходило, шо на кожній руці козака надіто було наче три рукава: два лежать, а один ззаді метляєтця. Ті, що ззаді метлялись, можно було заложите за спину і вмісті зв’язати там. По тім-то крилам і пізнають було здалі запорожця.
Поверх черкески інколи надівалась ще керея... Така одежа, шо він однієї сорочки не продасть за сто рублів; як іде було по вулиці, так наче звіздяний, або квітками уквітчаний.
До цієї вже одежі, широкої та просторої, пристали і широкі та просторі штани. Цвітів усяких, а найбільш синєго. Матні в штанях робились такі, шо аж до землі доторкались: так, як будьто шось таке волочетця. Як іде козак, так й слід за собою мете... А ширина така, шо в інчі штани можно штук тридцять кавунів вложити; як дванадцять аршин матерії, то такі штани звуться рясні, а як п’ятнадцять, то зватимутця з достатку.
Тілько це не повсегдашня, а праздникова; дома вони, у будень та ще й на роботі, не дуже розкішно обряжались..”